Відповідно до Робочого плану виконання проєкту "Доброславська територіальна громада – єдина заможна родина", фахівці Одеського інституту соціальних технологій провели низку інтерв'ю з жителями Доброславської територіальної громади поважного віку з метою вивчення потреб та можливостей їхньої участі у громадському житті.
При цьому з'ясовувалась обізнаність опитаних із інструментами місцевої демократії й ступінь застосування цих інструментів у взаємовідносинах органів місцевої влади з мешканцями громади. Також в ході опитування ставилася мета з'ясувати, які умови треба створити у громаді, аби небайдужі та відповідальні мешканці з числа людей поважного віку могли впливати на стан справ у громаді й брати участь у розв'язанні існуючих проблем.
В якості респондентів було опитано 15 мешканців Доброславської громади, у тому числі 11 жінок та 4 чоловіки, більшість з яких за віком старші 60 років. 9 осіб мешкають у селищі Доброслав, троє – у Трояндовому, двоє – в Шомполах, та одна – у Кремидівці. 9 з числа опитаних мають вищу освіту, решта – середню спеціальну.
Більшість із опитаних – пенсіонери, які продовжують займатись суспільно корисною діяльністю: чи то в якості депутатів, чи у складі самодіяльних творчих колективів. Дехто продовжує працювати у соціогуманітарній сфері та веде власний бізнес.
Що стосується досвіду громадської діяльності, то майже половина з числа опитаних мають досвід депутатської діяльності і роботи сільським головою. Досвід партійної, комсомольської чи профспілкової роботи на виборних посадах мають більше половини опитаних, троє займаються волонтерською діяльністю, троє – художньою самодіяльністю. Загалом слід відмітити, що сучасний рівень заняття людей поважного віку громадською діяльністю є недостатньо високий – значно менший, аніж це було в їхньому житті раніше. Тож свій потенціал ці люди зараз майже не використовують.
Загальний висновок: професійний та духовний потенціал людей поважного віку у Доброславській територіальній громаді використовується неповною мірою, що вимагає удосконалення місцевої політики по відношенню до цієї категорії жителів.
Знання опитаних про такі інструменти місцевої демократії, як громадські обговорення, загальні збори, громадська експертиза, електронні петиції, будинкові, вуличні, квартальні, сільські комітети є доволі мізерні. Адже у практичному житті вони стикалися лише з громадськими обговореннями та сходами мешканців – зазвичай на зустрічах ветеранів з керівництвом та населення – з депутатами, які запрошували людей порадитись. Хоча ці зустрічі не усім запам'яталися.
Депутатка місцевої ради навпаки вважає, що сходи зазвичай проводяться по старостинських округах, де обговорюються стратегії розвитку громади, а також пропозиції до проєкту бюджету громади з визначенням пріоритетів (під протокол).
Депутати і в минулому сільські голови згадують спілкування виборців з депутатами, серед яких є фермери, які у цьому скликанні чимало допомагають. Депутати визнають, що самі відчувають потребу поспілкуватись з людьми перш, ніж зробити щось суспільно корисне. Окремі активні ветерани знають про загальні збори (сходи), публічні звіти голови, старости, голови РДА. Від сільської ради – обговорення, проведення конкурсів по вулицях.
Дехто з опитаних знає про згадані форми громадської участі, але ніколи не брав в них участі, оскільки в Доброславській громаді інструменти місцевої демократії зараз, на думку ветеранів, практично не використовуються, зокрема, ОСНи не створені. Висловлювалась думка, що ці форми рідко працюють через відсутність в селищі будинку культури.
На прохання навести приклади застосування інструментів місцевої демократії у громаді не всі змогли навести такі приклади. Хоча депутати виявились більш обізнаними у цьому питанні. Вони згадали засідання депутатських комісій, на які іноді запрошувались представники громади, також зустрічі громадських діячів з мешканцями. Депутати вважають, що серед тих, хто багато критикує, мало авторів корисних пропозицій, і як реалізувати свої пропозиції, – не знають.
Опитані розповіли, що комунікації місцевої влади з населенням обмежуються зустрічами депутатів зі своїми виборцями – мешканцями 3-4 вулиць, де обговорюються зазвичай питання благоустрою. Опитані пригадали, що при будівництві дитячого майданчику, пішохідних доріжок їх запрошували порадитись, і навіть врахували пропозиції. Нещодавно підписували колективне звернення "Закрити небо".
Цікавий приклад: публічне обговорення ідеї побудови складу недалеко від жилої забудови. Люди на сходах дуже активно виступали проти – побоювались, що там будуть хімікати, отрута. Але, попри це, склад побудували, хімікатів в ньому немає, люди заспокоїлись.
Громадські обговорення проводились при підготовці до об'єднання громад, при перейменуванні села Кірове у Трояндове, при перейменуванні вулиць і при вирішенні питання розташування стовпів для освітлення села. Збирала актив староста – радилась. Тоді проводили на кожній вулиці сходи – голосували підняттям рук, а ще й письмово відмічали обрані варіанти.
В минулі роки ветеранам надавалась допомога, організовувались поїздки на екскурсії, святкування різних свят. Колись була, правда, невдала спроба створити у Доброславі в багатоквартирному будинку ОСББ – не вийшло, не знайшлося відповідальних активістів.
Опитані згадали, що депутатка селищної ради Л. Ващенко проводила обговорення, як найкраще облаштувати селище, публічно вітали жінок зі святом 8 березня, щорічно обговорюється проєкт бюджету – по старостинських та по депутатських округах. Проводили громадські слухання по проєкту Програми СЕР Доброславської громади на період до 2025 року та пропозиції до бюджету 2023-2024.
"Колись була спроба створити сільський комітет (на кшталт громадської ради) – він не прижився. Сьогодні на нашому старостинському окрузі 3 депутати. Вони достатньо активні. Через них вирішуємо усі подібні питання, у тому числі щодо санітарного стану. Тому у створенні ОСНів потреби не бачу".
На думку опитаних, більш активному застосуванню інструментів місцевої демократії у громаді заважають такі причини:
- нестача у людей старшого віку коштів на засоби комунікації (смартфони, ноутбуки), адже низька пенсія не дозволяє багатьом із них придбати такі гаджети;
- роботи у багатьох мешканців у селі немає, тому більшість людей їздять працювати в Одесу, вдома майже не бувають; активність пенсіонерів зводиться лише до питання: "Коли нам щось дадуть?";
- не вистачає коштів для розвитку громади, погані дороги, складна комунікація, через що утруднене спілкування одне з одним; на жаль, в Доброславі немає Будинку культури – ніде збиратися;
- рідкі зустрічі з людьми, неможливо обговорити наболілі питання, донести потреби до відома керівництва, немає організації, яка б акумулювала ці питання, немає кому займатися самотніми людьми старшого віку; старости та інші представники місцевої влади спілкуються переважно з депутатами;
- на жаль, багато з дітей, молоді, на яких покладаються надії щодо впровадження новацій у життя, на думку опитаних, погано вчаться у школі та в інститутах;
- люди виживають: війна, ковід, бідність, розчарування, негативне навантаження на психіку людей – тому люди неактивні, більшість з них в усьому розувірились, їм не до громадської участі;
- опитані зазначають, що питання громадської участі у громаді нічим не регламентовані, тому варто мати нормативну базу, зокрема, Статут територіальної громади;
- немає гідних координаторів громадського життя.
"Багато показухи – це я не можу терпіти, ухожу; більшість людей байдужі до того, що відбувається навкруги; Інтернет використовується нерозумними людьми в нерозумних цілях, багато користувачів безграмотні".
"Люди вже не ті – стали неактивними; увесь час живуть у період змін, що також заважає зосередитись на гарних справах, традиціях; відношення влади до людей у цілому – неповажне; школа не цікавиться, як морально почуває себе дитина; люди стали байдужими: молодь проходить повз – не вітається, спілкується матом… низька свідомість і відповідальність людей, живуть одним моментом".
"Люди пасивні – кожен сидить собі у своєму будинку; усі їм винні – влада має усе зробити".
"Хто хоче – залучається, хто не хоче – не бере участі; я, наприклад, увесь час зайнята".
"Більш активному застосуванню інструментів місцевої демократії у громаді нічого не заважає: просто громадськість інертна, усі зайняті своїми справами".
Відповідь на запитання про те, як можна використати інструменти місцевої демократії в умовах воєнного стану, викликало в опитаних широкий спектр думок.
Більшість вважає, що треба всіляко підтримувати волонтерство, допомагати переселенцям і нужденним, забезпечувати дровами. Сьогодні волонтери громади багато роблять для фронту: зварюють буржуйки, плетуть маскувальні сітки (вже сплели більше 70 сіток), готують пиріжки. Забезпечили пральними машинами, дизель-генераторами, умивальниками та душовими, зварюють та направляють на фронт мобільні пічки-буржуйки. Раз в місяць збирається одноденна зарплата на потреби армії, придбали і передали 13 автомобілів. На думку опитаних, "волонтерам треба побудувати пам'ятник".
Актив громади систематично працює для фронту – кожну п'ятницю ліплять і відправляють на фронт по 1 000 вареників та інших смаколиків, збирають гуманітарну допомогу – для українських вояків та переселенців. При цьому люди працюють разом, обговорюють важливі питання. Дуже важлива підтримка один одного. У перші дні війни поприносили хто що міг – закрутки, рис, цукор, картоплю, носки. Хтось перерахував 3 000 гривень на армію. Нещодавно дали концерт для переселенців.
Опитані вважають, що треба більше інформувати людей. Треба зустрічатись з людьми, радитись з ними по важливих питаннях – для підняття духу, обговорювати важливі питання, спілкуватись, враховувати їхню думку. Укріплювати міжнаціональні відносини, адже в селі мешкають люди 18 національностей. Треба створювати громадські товариства, працювати у теробороні, допомагати у роздачі гуманітарної допомоги потребуючим її людям.
Зараз у більшості людей думка про росію кардинально змінилась: не можна зрозуміти і прийняти жорстокість росіян. Але на жаль, поки йде війна, багато планів є нездійсненними. Через це зараз не можна використовувати частину публічних заходів – адже, військовий стан і комендантська година.
Започатковано "гарячу лінію" у громаді. На сесії до депутатів доводять важливі рекомендації щодо правил поведінки під час воєнного стану, а вони – до своїх виборців. Усіх попередили про евакуацію – дехто поїхав.
За спільною думкою респондентів, треба, щоб кожен займався своїми справами, оплачував комунальні послуги. Треба проявляти максимум любові, душі, віри в перемогу, підтримувати ЗСУ.
Щодо позитивних змін у житті громади, які відбулись останнім часом, опитані у своїх відповідях виявились більш одностайними.
Майже усі відмічали, що протягом останніх років, після обрання головою громади Л. Прокопечко, життя у громаді кардинально поліпшилося. З приходом Людмили Ярославівни громада воспряла духом. Голова дбає про кожного, при цьому сама багато працює і залучає спонсорів.
Є стадіон, де і пенсіонери можуть займатись. Працює художня самодіяльність. Зазначалося, що "Доброслав – це Європа! З інших громад (з Візирки, Кордону) люди хочуть у Доброслав".
"Якщо до того селище усе було в бур'янах, а сміття ходили збирати за вказівкою голови РДА (В. Громлюка), то зараз у громаді відбулись великі зміни. Тепер у селищі чисто, проведено водогін, є квіти, сквери, дитячі майданчики, фестивалі, приїжджають артисти. Зараз – любо-дорого глянути – наче, небо і земля. Люди прагнуть красиво одягнутись, аби відповідати ситуації".
Налагоджено особистий прийом людей, вирішуються їхні проблеми, надається допомога. У Кремидівці більше 80 дітей ходять у гуртки. Громада не є на дотації. По селах – сучасне освітлення. Є амбулаторія сімейного типу, "швидка допомога", аптека. Вдома усі ветерани мають тонометри.
Опитані із задоволення відмічали, що у Трояндовому гарно зробили центр села, пам'ятник, садочок. Творчі колективи виступають з концертами на День села.
Значно розширився перелік адміністративних послуг. Залучаються кошти для соціально-економічного розвитку не тільки з бюджету – з ДФРР, гранти. В Доброславі, Шомполах, Трояндовому, Кремидівці та Вовківському навели лад на центральних територіях, відновили пам'ятники.
Недолугі люди перестали псувати гарні скульптури, парки. Покращилося відношення людей до порядку у громаді.
"До початку повномасштабної війни життя у громаді вирувало… Війна усе змінила – майже усі стали на захист Батьківщини, не ділять, що хто має зробити. Але потім важливо спитати: хто і що зробив для перемоги. Адже деякі наші гучні політики кудись зникли".
В оцінках респондентів не обійшлося і без критики. Дехто з них зазначив, що підвищились ціни на воду. Дехто вважає, що робиться небагато – "живемо, як жили". На периферії – поки що обіцяють навести порядок, відремонтувати клуб. Виявляється, що "одного ентузіазму замало"…
Серед проблем, які, на думку опитаних, слід вирішувати у громаді в першу чергу, були названі такі:
- земля погано обробляється – "треба працювати, а не курити";
- відмінили безоплатний проїзд до міста;
- погана матеріально-технічна база;
- погане каналізування, водовідведення: планували і вже мали зробити, але війна завадила;
- молодь тухне – немає дозвілля;
- нестача уваги до людей старшого віку;
- не вистачає об'єднаності з Трояндовим, Шомполами, творчими силами їх ветеранів, мало зустрічей з ними;
- пияцтво, молодь нецензурно лається;
- пенсія дуже маленька – на життя не вистачає;
- дороги в неналежному стані: від Трояндового до Ониськового, Шомполів, за залізницею;
- необхідно облаштувати центр села Ониськове (як у Трояндовому);
- інтелект людей низький, культура кульгає – важко в таких умовах працювати з людьми;
- заважає ковід, війна – треба їх закінчувати;
- проблем забагато, люди закриті, замкнулися;
- діти грубі по відношенню до старших, нервують, коли намагаєшся їм щось порадити;
- усі сидять по домівках – ледащі, ніхто нічого не хоче зробити – навіть за гроші; невідомо, звідки усе це узялось…
- молоді мало; був колись консервний завод – закрився; молодь майже уся працює в Одесі;
- робота батьківських комітетів у школах не на вищому рівні;
- до усіх людей має бути однакове відношення.
Дехто вважає, що дуже великих проблем у громаді немає – усе є, усе працює, – можна жити! А ось серед людей старшого віку головна проблема – лінь: "необхідно працювати і допомагати один одному".
Треба розвивати економіку, підприємства, створювати робочі місця, відновити молочно-товарну ферму – хай для кількох громад. Треба проводити сходи. Необхідно подолати розчарування у людей.
Треба ще доопрацювати воду, каналізацію, дороги, дозвілля, культурне життя в усіх селах. Активні люди чекають на великий спортивний майданчик. Треба залучати ФОПів до вирішення проблемних питань громади, шкіл. Варто розвивати спорт – для молоді і для усіх мешканців.
"В нашій громаді не усі жителі рахуються з іншими – тягнуть "ліву" воду з водогону, сміття іноді висипають, де попало";
За один рік в ОТГ поки що не створили єдиний колектив.
Потрібні сільські комітети самоорганізації населення, дієві батьківські комітети.
Частина респондентів позитивно відповіла на запитання, чи цікавиться місцева влада думкою осіб поважного віку.
Було зазначено, що селищний голова Л. Прокопечко цікавиться, приходить на репетиції. Ветеранів місцева влада запрошувала допомогти зі святами. Але коло учасників такої роботи звужене. Усе вирішується через депутатів, які іноді телефонують ветеранам, організовують обхід домогосподарств, з'ясовують потреби ветеранів. Хоча не усі депутати так працюють.
Ветерани висловлювали повагу до Л. Прокопечко через її уважне ставлення до цих людей. Особистий прийом проводиться у будь-який час – за потреби, організовуються виїзди старост у села старостинського округу.
Представники місцевої влади також цікавляться, радяться, приходять до людей. "Хоча раніше було краще: проводились "вогники", зустрічі. Ковід завадив, війна…".
Влада користується професійним досвідом ветеранів, зверталась до них по допомогу у сфері благоустрою, разом відвідували ветеранів на свята. Іноді запрошують, столи накривають для ветеранів. Буває – збирають людей, питають в них про проблеми, як їх вирішити, які побажання. Причому збирають не тільки депутати.
Керівники старостату підтверджують, що вони намагаються тісно співпрацювати із людьми старшого віку, які зазвичай хочуть уваги. Буває, що цікавляться їхньою думкою, але нечасто. Правда, привозять ветеранам гуманітарку, разом зі старостою поздоровляють ветеранів зі святами та ювілеями.
Місцева влада цікавиться думкою людей старшого віку, як і думкою людей інших вікових категорій. Зокрема, через Центр надання соціальних послуг, працівники якого безпосередньо спілкуються із одинокими мешканцями поважного віку, залучають їх до прибирання навкруги своїх садиб.
Опитані назвали конкретного представника влади, який цікавиться думкою ветеранів. Це Юрій Чорній – йому завжди цікаво дізнатись думку старших мешканців. Решта представників команди не такі зацікавлені, іноді дивляться зверхнє. Хоча в старостинських округах думка старших враховується.
Дехто сприймає діяльність голів ветеранських організацій М. Гавриленка та М. Вторенка як зацікавленість керівництва громади долею ветеранів. Але більшість пенсіонерів, на думку опитаних, надані самі собі, кожен живе у своїй "оболонці".
Одна з причин – людям старшого віку не вистачає інформації. Через це багато з них "втратили відповідальність, розслабились".
Опитані підтвердили факти відвідування ветеранів керівництвом громади, а ось щодо інтересу до їхньої думки – таких прикладів мало. Дехто з депутатів мало цікавиться ветеранами – їх люди старшого віку майже не бачать.
Особливо критично налаштовані стверджують, що фактично місцева влада думкою ветеранів не цікавиться – все сама по собі вирішує, ставлячи мешканців перед фактом. А люди побурчали – і не пішли скаржитись. Та й з листами до влади ніколи не звертались.
Щодо джерел інформації, звідки люди старшого віку зазвичай дізнаються новини про життя громади, відповіді були різними.
Через низьку пенсію деякі опитані визнають, що не можуть придбати смартфон. Адже грошей ні на що не вистачає, хоча усе життя вони добросовісно працювали, а зараз потребують сторонньої допомоги.
Частина опитаних отримає інформацію традиційним способом – через спілкування на ринку, зі старостою та працівниками культури, під час особистих стосунків з людьми і по телефону. Хоча зараз, на думку ветеранів, людей обізнаних мало.
Дізнаються інформацію також через "гарячі лінії", дошки об'яв, у клубі, в раді та у старостаті – в місцях для отримання інформації. Хоча дошки оголошень є не на усіх територіях мікрорайонів громади. Але у селі усі один одного знають: депутати, старости, школи – спілкуються через "бабське радіо".
Дехто отримує інформацію через родичів: "часто приносить новини чоловік, який працює на швидкій", "у дочки, яка працює в Пенсійному фонді і має смартфон", "син працює депутатом селищної ради", і через нього батьки отримують найсвіжішу інформацію. Плюс розмови з сусідами – по телефону.
Чимало ветеранів спілкується зі співмешканцями через чати у вайбері та телеграмі. Дехто активно користується фейсбуком громади, сайтом громади, рідше – телебаченням. Газети у громаді немає, була радіоточка – зараз немає.
"Правда, якщо раніше на сесію запрошували усіх – і старост, і підприємців, то тепер сесії зазвичай проводять у вузькому колі – навіть старост не запрошують". "Ветеранам немає, де спілкуватись".
Як професійний та життєвий досвід людей поважного віку можна використати у житті громади? Відповідаючи на це запитання респонденти зазначили, що думки ветеранів вивчаються через письмові звернення від них. Керівництво громади розбирається у скаргах, потім проводить "розбір польотів" – по понеділках на апаратних. Усні скарги керівництво громади теж уважно вислуховує.
Було висловлена думка: "аби з ними рахувались та їх залучали, люди старшого віку мають хотіти практично допомогти громаді – адже, одних розмов недостатньо".
Опитані вважають, що професійний досвід старших іноді може бути дуже корисним: чи то організація ОСББ, чи бухгалтерська робота. Ті, хто раніше був керівником, можуть поділитися своїм досвідом. Але, на жаль, такого місця, зокрема клубу, поки що немає. Вони пропонують активніше вирішувати організаційні питання, частіше збиратися, і не тільки на свята. Потрібні групи фізичної культури для ветеранів – адже є бажаючі.
Є активні пенсіонери, які допомагають армії, у тому числі своїми справами і грішми. Дехто приносить речі для воєнних, переселенців. А є і байдужі.
"Активних людей мало, а відповідальних – ще менше. Що з тих людей візьмеш – одні болячки. Такого ентузіазму, як колись, вже немає".
Деякі ветерани вважають, що старших мешканців громади сьогодні майже ніхто не слухає: "На жаль, поки що досвід людей старшого віку мало використовується для вирішення життєвих проблем громади".
Одна пенсіонерка згадує, що коли була бібліотека і був запит, вона писала статті. Інша респондентка згадала, як її мати дуже гарно вишивала – навіть після важкої роботи.
Ветерани сподіваються, що після війни Л. Прокопечко займеться тим, як покращити справи у цій сфері.
"Досвід людей старшого віку потрібен! Якби запитали – ми би відповіли, які проблеми сьогодні треба вирішувати. З нами ніхто не радиться. Наша думка нікому не потрібна – пішли у прірву. Немає того, щоб надихало на подальше життя".
Опитані вважають, що треба запрошувати ветеранів на чаювання. Проводити анкетування. Треба прислухатись до старших. Вони підкажуть, як краще хліб пекти, як за городом приглядати. Пенсіонери можуть порадити, як окультурить територію, покращити благоустрій, прибрати стару будівлю. Необхідна взаємодопомога, душевна підтримка один одного, спілкування. Є пенсіонери, які гарно вишивають, малюють картини, пишуть вірші.
Для того, аби професійний та життєвий досвід людей поважного віку можна було використати у відносинах із молоддю, необхідна їх "професійна рентабельність" – так вважають деякі опитані. Необхідна фахова користь ветерана для молоді – тоді його досвід буде цінитися.
Одна з опитаних заявила, що розчарована в молоді – багато з них неправдиві, використовують нецензурну лексику. Інші ветерани підтримують цю позицію: для пенсіонерів молодь нічим не корисна, настанов не любить – сидить увесь час у комп'ютері, старшим не допомагає: "Не ясно, для чого молоді потрібні ветерани".
Так, життєвий досвід старших для молоді може бути корисним – вважають інші. Зокрема те, що було гарного, кращого, аніж зараз. Наприклад, відносини між людьми. При спілкуванні з молоддю треба розповідати, що раніше не усе було погано.
Опитані вважають, що зв'язок ветеранів із молоддю потрібен: "Адже вони того не знають, що ми знаємо. Хоча молодь зараз продвинута – усе знає і вміє, працює з комп'ютером".
Фізично активний ветеран наголошує, що в нього зв'язок з молоддю є: вони зустрічаються на стадіоні, разом ходять на тренажери, спілкуються, обговорюють події життя.
Одна респондентка розповіла, як її запрошували виступати у дитячий садок, у школу. За її словами, діти слухали, цікавились. Вона вважає, що ветерани мають співпрацювати із молоддю. І зауваження дітям також треба робити, якщо вони поводяться негідно.
Ветерани з жалем згадують, як раніше усі вітались зі старшими… "Сьогодні молоді люди матюкаються – страшне. Вчителі – тільки своє надають, решта їх не цікавить, як школярі поводяться. Ніякої ініціативи молодь не проявляє".
Ветерани не задоволені тим, що зараз будинку культури немає, дозвілля немає. Був колись спільний хор ветеранів з молоддю.
Кулінарний досвід може молоді згодиться (бабусина кухня). "Але ж молодь сидить в смартфоні – її, як пекти пиріжки, не цікавить. Молодь сьогодні – сама по собі".
Дехто з опитаних вважає, що старше покоління зациклене на минулому (була робота, працювали підприємства). Молодь більш прогресивна, хоче щось більше, ніж старші, хоча деякий досвід варто було би в них запозичити.
На жаль, поки що досвід людей старшого віку мало використовується для молоді. Між поколіннями та й між людьми бракує довіри.
"Люди зациклилися на своїх проблемах. Молодь не розуміє старших. Батьки – огризаються, коли робиш зауваження. Ми зробимо – молодь приходить і ламає. Вважаю, що після 21 години діти не повинні тинятися по селу, тим паче пити, курити".
Більшість опитаних людей поважного віку висловили готовність особисто брати участь у вирішенні місцевих питань, зокрема питань, що стосуються ветеранів. Вони готові слухати, рекомендувати, причому робити це із задоволенням. Одна із опитаних заявила про мотив такої діяльності: "адже від неробства мозки усихають".
Опитані вважають, що у сфері взаємовідносин поколінь варто було би багато чого запозичити з минулого – для сучасності і для майбутнього.
Дехто висловив свою готовність особисто брати участь у вирішенні місцевих питань за умови, якщо буде бачити у цьому сенс.
Одна з опитаних висловила свою особисту готовність, але у той же час вважає, що більшість людей старшого віку нічого не хочуть – "стомилися". Хоча бажання може виникнути у разі звернення до цих людей з цікавими пропозиціями.
Частина опитаних вже бере участь у художній самодіяльності, зокрема, у селі Трояндовому, старші люди беруть участь у загальних заходах, є ветеранська організація, яка організовує зустрічі.
А для декого додаткова громадська робота може завадити їхній участі у заходах з художньої самодіяльності, репетиціях "Золотої осені", та ще й роботі, на якій зараз працює ветеран.
Старости, зокрема ті, що належать до старшої вікової категорії, через свій службовий статус беруть безпосередню участь у вирішенні проблем мешканців своїх старостинських округів.
"Добре було б…, але дивлячись, з ким працювати". Хоча ветерани вважають, що сьогодні безоплатно ніхто займатися такою роботою не хоче. "Я би із задоволенням, але вже немає сил, слабке здоров'я. Хоча я оптимістка по життю…".
"Я як піонерка – завжди готова! Люди старшого віку залишаються у своїх громадах. Прагнемо до самостійності, але втратили традиції зустрічатися, приїздити один до одного в гості. Були гуртки, сільська рада допомагала, а зараз за власні кошти доводиться покупати кольоровий папір, фарби, пластилін".
Переважна більшість опитаних впевнені у доцільності створення Ради старійшин як дорадчого органу у громаді. Такий орган, на їх думку, має сприяти захисту прав, задоволенню потреб та інтересів мешканців громади поважного віку.
Більшість вважає, що такий орган потрібен і може бути корисним. Дехто навіть вважає створення такої Ради "дуже гарною ідеєю" – адже зараз немає, кому цікавитися людьми поважного віку. Хтось бачить цю Раду як клуб для ветеранів.
"Така Рада потрібна обов'язково! Про неї мають знати в селі, в районі. І в цьому питанні ми довіряємо Л. Прокопечко". Але перспектива створення і діяльності такої Ради залежить від самих пенсіонерів. "Якщо хтось не хоче – не затягнеш. Цікаві тематичні вечори, День ветерана. Така Рада не завадила би, якщо її створити".
Ветерани вважають, що успіх діяльності Ради старійшин залежатиме від того, хто її очолить. "Необхідно обрати гідного голову, який би надихав, стимулював до праці". Навіть були надані персональні рекомендації щодо того, хто має очолити Раду.
Аби Рада належно запрацювала, пропонується зібратись і обговорити, щоб кожен зрозумів, "що ми з цього будемо мати". "Спробуємо, можливо, потягнемо…". Було висловлено побажання підготувати і обговорити проєкт Положення про цю Раду.
Разом із тим, дехто висловив сумніви, що ветерани захотять працювати у складі такої Ради, оскільки не бачать лідера. "Адже більшість розчаровані. Тут потрібен талант".
Декілька опитаних висловили особисту готовність брати участь у роботі такої Ради. Нагадали, що крім заходів для ветеранів, варто запрошувати дітей. Адже старше поколінні треба залучати до виховання молоді.
"Така Рада потрібна! Зараз допомагає Валерій Сергійович Кондратюк – директор і власник господарства "Курисово-інвест". Варто створити фонд для забезпечення роботи з людьми старшого віку. Треба більше уваги приділяти людям старшого віку, щоб не мучилися тільки новинами про війну. Треба організувати поїздки ветеранів в інші громади і навіть за кордон…".
Щодо нових знань і навичок, які люди поважного віку хотіли би отримати, думки опитаних розділились.
Звісно, вважають одні, нові знання потрібні. Адже знань багато не буває. Вчитись ніколи не пізно. Варто почути від інших добру пораду. Але треба зрозуміти засоби використання цих знань. "Начебто, усього вистачає… Але хотілося би більше".
Інші вважають, що їм, начебто, вже пізно вчитися у цьому поважному віці. Вони висловлюють жаль, що люди поважного віку більше зосереджені на проблемах своїх домогосподарств і не відчувають потреби в отриманні будь-яких нових знань.
Ветерани визнають, що для отримання нових знань важливо опанувати комп'ютер. Але ж у більшості його немає. А декому не вистачає часу – працюють у господарстві, займаються художньою самодіяльністю, намагаються зберегти свій бізнес в умовах війни та економічних потрясінь. "Як навчитись виживати за цих умов?".
Багато хто з опитаних називали конкретні сфери життя, з якими вони мріють познайомитись ближче. Хтось любить читати, цікавиться віршами про те, як цінувати життя, материнство. "Чим більше відкриваєш в собі цікаве, тим більше цікавого бачиш в людях. З життям приходить мудрість, з'являються нові шанси. Не можна закривати за собою завісу. Приходить натхнення, і це дозволяє бути щасливою".
"Дуже люблю подорожувати. Хотіла би поїхати по цікавих місцях, адже ніде майже не бувала". "Цікаво було би дізнатись про історію нашої країни без прикрас, про реальні події Великої вітчизняної війни". Треба, аби люди цікавились, як воно усе було на практиці. "Цікаво дізнатись про сімейні традиції". "Варто дізнатись, як організувати фонд роботи з ветеранами, обмінюватись досвідом, наприклад, з Калинівкою".
А дехто навіть запропонував свої послуги з навчання інших: "Можу викладати слюсарну справу, роботу по дереву, зварювання".
Висновки
Знання опитаних людей переважно старшого віку про такі інструменти місцевої демократії, як громадські обговорення, загальні збори, громадська експертиза, електронні петиції, будинкові, вуличні, квартальні, сільські комітети істотно різняться – залежно від того, бере та або інша людина безпосередню участь у громадському житті, чи ні.
У суспільно неактивних мешканців знання про такі форми виявились доволі мізерними: у практичному житті вони стикалися у кращому випадку з громадськими обговореннями та сходами мешканців під час їх зустрічей з керівництвом громади та з депутатами. Навіть більшість з тих, хто знає про згадані форми громадської участі, ніколи не брали в них участі, оскільки в Доброславській громаді, на їх думку, інструменти місцевої демократії практично не використовуються. Не створені тут і ОСНи.
Депутати же і старости – навпаки згадують зустрічі із виборцями і сходи, що проводяться у старостинських округах, де обговорюються питання розвитку громади, а також пропозиції до проєктів бюджету громади з визначенням пріоритетів.
Зрозуміло, що не усі змогли навести конкретні приклади застосування форм громадської участі, хоча депутати виявились більш обізнаними у цьому питанні. Вони називають, зокрема, засідання депутатських комісій, на які іноді запрошувались представники громади, а також зустрічі громадських діячів з мешканцями.
Громадські обговорення проводились при підготовці до об'єднання громад, при перейменуванні села Кірове у Трояндове, при перейменуванні вулиць і при вирішенні питання розташування стовпів для освітлення села. Старости збирали актив – порадитись.
Депутати вважають, що серед тих, хто публічно багато критикує, мало тих, хто може надати практично корисні пропозиції і тим паче узяти участь в їх реалізації.
На практиці використання згаданих форм громадської участі часто гальмується, з одного боку, через недооцінку керівництвом громади значущості таких комунікацій, з іншого – неготовністю та небажанням, лінню людей брати участь у таких формах місцевої демократії і низьким рівнем знань цих людей щодо реалізації цих пропозицій.
Крім того, заважають елементарні фінансові і технічні проблеми: нестача грошей на придбання засобів комунікацій (смартфонів), погані дороги і відповідно утруднена комунікація навіть в межах громади. А ще й нестача часу – адже люди намагаються виживати в нинішніх непростих умовах, займаючись власним господарством.
Респонденти вважають, що попит на різні форми громадської участі під час війни, в умовах воєнного стану істотно зростає. Найважливішою формую називають волонтерство, яке допомагає і фронту, і переселенцям, і яке слід всіляко підтримувати.
Опитані наголошують, що для більшої ефективності громадської самодіяльності треба активніше інформувати людей, укріплювати взаємну довіру між ними. Треба зустрічатись з людьми, радитись по важливих питаннях – у тому числі, для підняття їх духу. Треба проявляти максимум любові, душі, віри в перемогу, підтримувати ЗСУ.
Щодо позитивних змін у житті громади, які відбулись останнім часом, опитані у своїх відповідях виявились більш одностайними: протягом останніх років, після обрання головою громади Л. Прокопечко життя у громаді кардинально поліпшилося. І справа не тільки у покращенні благоустрою і творчому оформленні життєвого простору. Змінилися самі люди, які більш відповідально ставляться до рідної громади, пишаються нею. А під час війни майже уся громада стала на захист Батьківщини: не ділять, що хто має зробити.
Серед проблем, які, на думку опитаних, слід вирішувати у громаді в першу чергу, називаються такі: населені пункти, що входять до складу громади, роз'єднані, їх мешканці ще не стали частиною єдиної спільноти; залишаються проблеми з каналізуванням та водовідведенням; діти увесь час "сидять" у своїх смартфонах, неповажні до старших; відсутні умови для зайнятості молоді, яка має аби шукати її за межами громади, або займається пияцтвом і поводиться неналежно; нестача уваги до людей старшого віку; багато людей, особливо старшого віку розлінилися, "виключились" із життя; мало місць для зустрічей і творчого дозвілля; потрібні сільські комітети самоорганізації населення, дієві батьківські комітети.
Частина респондентів позитивно відповіла на запитання, чи цікавиться місцева влада думкою осіб поважного віку. Особливо це стосується голови Л. Прокопечко та її "команди". Хоча коло тих, з ким спілкується місцева влада, звужене. Частина депутатів регулярно спілкується зі своїми виборцями, решта же до цих обов'язків відноситься формально. Опитані визнають, що людям старшого віку не вистачає інформації.
Влада періодично звертається до життєвого і професійного досвіду ветеранів – збирає їх, питає про існуючі проблеми та шляхи їх вирішення. Адже люди старшого віку зазвичай хочуть уваги. Хоча це буває нечасто. Більше уваги до ветеранів проявляє Центр надання соціальних послуг, працівники якого безпосередньо спілкуються із одинокими мешканцями поважного віку, залучають їх до посильної праці.
Люди старшого віку зазвичай дізнаються новини про життя громади традиційними засобами: через спілкування в магазинах на ринку, під час особистих стосунків з сусідами, від старост, по телефону.
Хоча деякі ветерани опанували смартфони, персональні комп'ютери і користуються соціальними мережами, через низьку матеріальну забезпеченість і невміння користуватись сучасними засобами комунікацій більшість осіб поважного віку майже виключені з інформаційного обміну.
Використання професійного та життєвого досвіду людей поважного віку у житті громади залежить від них самих. Адже є активні пенсіонери, хто зараз волонтерить, допомагаючи армії, і дбає про те, чим допомогти громаді. А є і байдужі.
Професійний досвід старших іноді може бути дуже корисним, і дехто готовий поділитись ним. Але умов для цього замало: будинку культури немає, частіше збиратися не виходить. Більшість опитаних вважає, що їхня думка нікому не потрібна. Ветерани сподіваються, що після війни влада займеться тим, як покращити справи у цій сфері.
Аби професійний та життєвий досвід людей поважного віку можна було використати у відносинах із молоддю, цей досвід має бути цінним для неї. Але поки що за деякими винятками, не ясно, для чого молоді потрібні ветерани.
З іншого боку, ветерани часто розчарована в молоді через те, що молоді люди іноді неправдиві, використовують нецензурну лексику, не люблять настанов старших і їм не допомагають. Тобто, очевидна криза відносин різних поколінь – між поколіннями та й між людьми бракує довіри.
Більшість опитаних людей поважного віку висловили готовність особисто брати участь у вирішенні місцевих питань, зокрема питань, що стосуються ветеранів. Вони готові слухати, рекомендувати, причому робити це із задоволенням.
Ветерани вважають, що у сфері взаємовідносин поколінь варто було би багато чого корисного запозичити з минулого – для сучасності і для майбутнього. На жаль, втрачені традиції зустрічатися, приїздити один до одного в гості. Сільська рада мало допомагає у роботі гуртків для людей старшого віку.
Переважна більшість опитаних впевнені у доцільності створення Ради старійшин як дорадчого органу у громаді. Такий орган, на їх думку, має сприяти захисту прав, задоволенню потреб та інтересів мешканців громади поважного віку.
Ветерани вважають, що успіх діяльності Ради старійшин залежатиме від того, хто її очолить: це має бути людина із талантом, яка надихає інших і стимулює до праці.
Щодо нових знань і навичок, які люди поважного віку хотіли би отримати, можна зробити висновок, що отримати ці знання прагнуть саме суспільно активні ветерани. Їх цікавить інформатизація, подорожування, історія нашої країни, поезія, обмін досвідом.
Інші вважають, що вже пізно чомусь вчитися у такому віці. Ці люди переважно зосереджені на проблемах своїх домогосподарств і не відчувають потреби в отриманні будь-яких нових знань.
Але загальний висновок є доволі оптимістичним: з життям приходить мудрість і з'являються нові шанси, приходить натхнення, і це дозволяє бути щасливими.
Рекомендації
Проведене опитування людей поважного віку і тих, хто з ними безпосередньо працює, дозволяє рекомендувати низку заходів з покращення роботи у громаді з цією категорією жителів.
1. Для того, аби люди поважного віку були (і відчували себе) не "баластом, а ресурсом розвитку громади", місцева політика по відношенню до них має вибудовуватись відповідним чином: сприяння активному довголіттю ветеранів має стати одним із пріоритетів і щоденною практикою сталого розвитку громади.
2. Робота з молоддю має сприяти розвитку партнерських відносин між різними поколіннями мешканців громади. Діяльність дошкільнят, школярів, молоді післяшкільного віку треба орієнтувати на повагу та співпрацю з представниками старшого покоління. А у ветеранів пробуджувати і підтримувати інтерес до роботи з молоддю.
3. Створювана Рада старійшин має стати акумулятором ініціатив по відношенню до ветеранів і своєрідним "фільтром" для тих управлінських рішень керівництва громади і соціально орієнтованого бізнесу, які зачіпають інтереси людей старшого віку.
4. Варто розглянути можливість розробки, прийняття і реалізації у громаді цільової Програми сприяння активному довголіттю людей старшого віку з девізом: "Зробимо осінь життя золотою!".
5. Слід налагоджувати співробітництво з іншими територіальними громадами Одеського району, Одеської та інших областей України у сфері роботи з людьми старшого віку, обмінюватись досвідом, комунікаціями, аби заслужено вийти на лідируючі позиції і стати черговим зразком у цій важливій сфері.
Джерело
Матеріал підготовлено в рамках проєкту «Доброславська територіальна громада – єдина заможна родина», який реалізувала ГО «Одеський інститут соціальних технологій» за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety. Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу.
Загальний висновок: професійний та духовний потенціал людей поважного віку у Доброславській територіальній громаді використовується неповною мірою, що вимагає удосконалення місцевої політики по відношенню до цієї категорії жителів.
Знання опитаних про такі інструменти місцевої демократії, як громадські обговорення, загальні збори, громадська експертиза, електронні петиції, будинкові, вуличні, квартальні, сільські комітети є доволі мізерні. Адже у практичному житті вони стикалися лише з громадськими обговореннями та сходами мешканців – зазвичай на зустрічах ветеранів з керівництвом та населення – з депутатами, які запрошували людей порадитись. Хоча ці зустрічі не усім запам'яталися.
Депутатка місцевої ради навпаки вважає, що сходи зазвичай проводяться по старостинських округах, де обговорюються стратегії розвитку громади, а також пропозиції до проєкту бюджету громади з визначенням пріоритетів (під протокол).
Депутати і в минулому сільські голови згадують спілкування виборців з депутатами, серед яких є фермери, які у цьому скликанні чимало допомагають. Депутати визнають, що самі відчувають потребу поспілкуватись з людьми перш, ніж зробити щось суспільно корисне. Окремі активні ветерани знають про загальні збори (сходи), публічні звіти голови, старости, голови РДА. Від сільської ради – обговорення, проведення конкурсів по вулицях.
Дехто з опитаних знає про згадані форми громадської участі, але ніколи не брав в них участі, оскільки в Доброславській громаді інструменти місцевої демократії зараз, на думку ветеранів, практично не використовуються, зокрема, ОСНи не створені. Висловлювалась думка, що ці форми рідко працюють через відсутність в селищі будинку культури.
На прохання навести приклади застосування інструментів місцевої демократії у громаді не всі змогли навести такі приклади. Хоча депутати виявились більш обізнаними у цьому питанні. Вони згадали засідання депутатських комісій, на які іноді запрошувались представники громади, також зустрічі громадських діячів з мешканцями. Депутати вважають, що серед тих, хто багато критикує, мало авторів корисних пропозицій, і як реалізувати свої пропозиції, – не знають.
Опитані розповіли, що комунікації місцевої влади з населенням обмежуються зустрічами депутатів зі своїми виборцями – мешканцями 3-4 вулиць, де обговорюються зазвичай питання благоустрою. Опитані пригадали, що при будівництві дитячого майданчику, пішохідних доріжок їх запрошували порадитись, і навіть врахували пропозиції. Нещодавно підписували колективне звернення "Закрити небо".
Цікавий приклад: публічне обговорення ідеї побудови складу недалеко від жилої забудови. Люди на сходах дуже активно виступали проти – побоювались, що там будуть хімікати, отрута. Але, попри це, склад побудували, хімікатів в ньому немає, люди заспокоїлись.
Громадські обговорення проводились при підготовці до об'єднання громад, при перейменуванні села Кірове у Трояндове, при перейменуванні вулиць і при вирішенні питання розташування стовпів для освітлення села. Збирала актив староста – радилась. Тоді проводили на кожній вулиці сходи – голосували підняттям рук, а ще й письмово відмічали обрані варіанти.
В минулі роки ветеранам надавалась допомога, організовувались поїздки на екскурсії, святкування різних свят. Колись була, правда, невдала спроба створити у Доброславі в багатоквартирному будинку ОСББ – не вийшло, не знайшлося відповідальних активістів.
Опитані згадали, що депутатка селищної ради Л. Ващенко проводила обговорення, як найкраще облаштувати селище, публічно вітали жінок зі святом 8 березня, щорічно обговорюється проєкт бюджету – по старостинських та по депутатських округах. Проводили громадські слухання по проєкту Програми СЕР Доброславської громади на період до 2025 року та пропозиції до бюджету 2023-2024.
"Колись була спроба створити сільський комітет (на кшталт громадської ради) – він не прижився. Сьогодні на нашому старостинському окрузі 3 депутати. Вони достатньо активні. Через них вирішуємо усі подібні питання, у тому числі щодо санітарного стану. Тому у створенні ОСНів потреби не бачу".
На думку опитаних, більш активному застосуванню інструментів місцевої демократії у громаді заважають такі причини:
- нестача у людей старшого віку коштів на засоби комунікації (смартфони, ноутбуки), адже низька пенсія не дозволяє багатьом із них придбати такі гаджети;
- роботи у багатьох мешканців у селі немає, тому більшість людей їздять працювати в Одесу, вдома майже не бувають; активність пенсіонерів зводиться лише до питання: "Коли нам щось дадуть?";
- не вистачає коштів для розвитку громади, погані дороги, складна комунікація, через що утруднене спілкування одне з одним; на жаль, в Доброславі немає Будинку культури – ніде збиратися;
- рідкі зустрічі з людьми, неможливо обговорити наболілі питання, донести потреби до відома керівництва, немає організації, яка б акумулювала ці питання, немає кому займатися самотніми людьми старшого віку; старости та інші представники місцевої влади спілкуються переважно з депутатами;
- на жаль, багато з дітей, молоді, на яких покладаються надії щодо впровадження новацій у життя, на думку опитаних, погано вчаться у школі та в інститутах;
- люди виживають: війна, ковід, бідність, розчарування, негативне навантаження на психіку людей – тому люди неактивні, більшість з них в усьому розувірились, їм не до громадської участі;
- опитані зазначають, що питання громадської участі у громаді нічим не регламентовані, тому варто мати нормативну базу, зокрема, Статут територіальної громади;
- немає гідних координаторів громадського життя.
"Багато показухи – це я не можу терпіти, ухожу; більшість людей байдужі до того, що відбувається навкруги; Інтернет використовується нерозумними людьми в нерозумних цілях, багато користувачів безграмотні".
"Люди вже не ті – стали неактивними; увесь час живуть у період змін, що також заважає зосередитись на гарних справах, традиціях; відношення влади до людей у цілому – неповажне; школа не цікавиться, як морально почуває себе дитина; люди стали байдужими: молодь проходить повз – не вітається, спілкується матом… низька свідомість і відповідальність людей, живуть одним моментом".
"Люди пасивні – кожен сидить собі у своєму будинку; усі їм винні – влада має усе зробити".
"Хто хоче – залучається, хто не хоче – не бере участі; я, наприклад, увесь час зайнята".
"Більш активному застосуванню інструментів місцевої демократії у громаді нічого не заважає: просто громадськість інертна, усі зайняті своїми справами".
Відповідь на запитання про те, як можна використати інструменти місцевої демократії в умовах воєнного стану, викликало в опитаних широкий спектр думок.
Більшість вважає, що треба всіляко підтримувати волонтерство, допомагати переселенцям і нужденним, забезпечувати дровами. Сьогодні волонтери громади багато роблять для фронту: зварюють буржуйки, плетуть маскувальні сітки (вже сплели більше 70 сіток), готують пиріжки. Забезпечили пральними машинами, дизель-генераторами, умивальниками та душовими, зварюють та направляють на фронт мобільні пічки-буржуйки. Раз в місяць збирається одноденна зарплата на потреби армії, придбали і передали 13 автомобілів. На думку опитаних, "волонтерам треба побудувати пам'ятник".
Актив громади систематично працює для фронту – кожну п'ятницю ліплять і відправляють на фронт по 1 000 вареників та інших смаколиків, збирають гуманітарну допомогу – для українських вояків та переселенців. При цьому люди працюють разом, обговорюють важливі питання. Дуже важлива підтримка один одного. У перші дні війни поприносили хто що міг – закрутки, рис, цукор, картоплю, носки. Хтось перерахував 3 000 гривень на армію. Нещодавно дали концерт для переселенців.
Опитані вважають, що треба більше інформувати людей. Треба зустрічатись з людьми, радитись з ними по важливих питаннях – для підняття духу, обговорювати важливі питання, спілкуватись, враховувати їхню думку. Укріплювати міжнаціональні відносини, адже в селі мешкають люди 18 національностей. Треба створювати громадські товариства, працювати у теробороні, допомагати у роздачі гуманітарної допомоги потребуючим її людям.
Зараз у більшості людей думка про росію кардинально змінилась: не можна зрозуміти і прийняти жорстокість росіян. Але на жаль, поки йде війна, багато планів є нездійсненними. Через це зараз не можна використовувати частину публічних заходів – адже, військовий стан і комендантська година.
Започатковано "гарячу лінію" у громаді. На сесії до депутатів доводять важливі рекомендації щодо правил поведінки під час воєнного стану, а вони – до своїх виборців. Усіх попередили про евакуацію – дехто поїхав.
За спільною думкою респондентів, треба, щоб кожен займався своїми справами, оплачував комунальні послуги. Треба проявляти максимум любові, душі, віри в перемогу, підтримувати ЗСУ.
Щодо позитивних змін у житті громади, які відбулись останнім часом, опитані у своїх відповідях виявились більш одностайними.
Майже усі відмічали, що протягом останніх років, після обрання головою громади Л. Прокопечко, життя у громаді кардинально поліпшилося. З приходом Людмили Ярославівни громада воспряла духом. Голова дбає про кожного, при цьому сама багато працює і залучає спонсорів.
Є стадіон, де і пенсіонери можуть займатись. Працює художня самодіяльність. Зазначалося, що "Доброслав – це Європа! З інших громад (з Візирки, Кордону) люди хочуть у Доброслав".
"Якщо до того селище усе було в бур'янах, а сміття ходили збирати за вказівкою голови РДА (В. Громлюка), то зараз у громаді відбулись великі зміни. Тепер у селищі чисто, проведено водогін, є квіти, сквери, дитячі майданчики, фестивалі, приїжджають артисти. Зараз – любо-дорого глянути – наче, небо і земля. Люди прагнуть красиво одягнутись, аби відповідати ситуації".
Налагоджено особистий прийом людей, вирішуються їхні проблеми, надається допомога. У Кремидівці більше 80 дітей ходять у гуртки. Громада не є на дотації. По селах – сучасне освітлення. Є амбулаторія сімейного типу, "швидка допомога", аптека. Вдома усі ветерани мають тонометри.
Опитані із задоволення відмічали, що у Трояндовому гарно зробили центр села, пам'ятник, садочок. Творчі колективи виступають з концертами на День села.
Значно розширився перелік адміністративних послуг. Залучаються кошти для соціально-економічного розвитку не тільки з бюджету – з ДФРР, гранти. В Доброславі, Шомполах, Трояндовому, Кремидівці та Вовківському навели лад на центральних територіях, відновили пам'ятники.
Недолугі люди перестали псувати гарні скульптури, парки. Покращилося відношення людей до порядку у громаді.
"До початку повномасштабної війни життя у громаді вирувало… Війна усе змінила – майже усі стали на захист Батьківщини, не ділять, що хто має зробити. Але потім важливо спитати: хто і що зробив для перемоги. Адже деякі наші гучні політики кудись зникли".
В оцінках респондентів не обійшлося і без критики. Дехто з них зазначив, що підвищились ціни на воду. Дехто вважає, що робиться небагато – "живемо, як жили". На периферії – поки що обіцяють навести порядок, відремонтувати клуб. Виявляється, що "одного ентузіазму замало"…
Серед проблем, які, на думку опитаних, слід вирішувати у громаді в першу чергу, були названі такі:
- земля погано обробляється – "треба працювати, а не курити";
- відмінили безоплатний проїзд до міста;
- погана матеріально-технічна база;
- погане каналізування, водовідведення: планували і вже мали зробити, але війна завадила;
- молодь тухне – немає дозвілля;
- нестача уваги до людей старшого віку;
- не вистачає об'єднаності з Трояндовим, Шомполами, творчими силами їх ветеранів, мало зустрічей з ними;
- пияцтво, молодь нецензурно лається;
- пенсія дуже маленька – на життя не вистачає;
- дороги в неналежному стані: від Трояндового до Ониськового, Шомполів, за залізницею;
- необхідно облаштувати центр села Ониськове (як у Трояндовому);
- інтелект людей низький, культура кульгає – важко в таких умовах працювати з людьми;
- заважає ковід, війна – треба їх закінчувати;
- проблем забагато, люди закриті, замкнулися;
- діти грубі по відношенню до старших, нервують, коли намагаєшся їм щось порадити;
- усі сидять по домівках – ледащі, ніхто нічого не хоче зробити – навіть за гроші; невідомо, звідки усе це узялось…
- молоді мало; був колись консервний завод – закрився; молодь майже уся працює в Одесі;
- робота батьківських комітетів у школах не на вищому рівні;
- до усіх людей має бути однакове відношення.
Дехто вважає, що дуже великих проблем у громаді немає – усе є, усе працює, – можна жити! А ось серед людей старшого віку головна проблема – лінь: "необхідно працювати і допомагати один одному".
Треба розвивати економіку, підприємства, створювати робочі місця, відновити молочно-товарну ферму – хай для кількох громад. Треба проводити сходи. Необхідно подолати розчарування у людей.
Треба ще доопрацювати воду, каналізацію, дороги, дозвілля, культурне життя в усіх селах. Активні люди чекають на великий спортивний майданчик. Треба залучати ФОПів до вирішення проблемних питань громади, шкіл. Варто розвивати спорт – для молоді і для усіх мешканців.
"В нашій громаді не усі жителі рахуються з іншими – тягнуть "ліву" воду з водогону, сміття іноді висипають, де попало";
За один рік в ОТГ поки що не створили єдиний колектив.
Потрібні сільські комітети самоорганізації населення, дієві батьківські комітети.
Частина респондентів позитивно відповіла на запитання, чи цікавиться місцева влада думкою осіб поважного віку.
Було зазначено, що селищний голова Л. Прокопечко цікавиться, приходить на репетиції. Ветеранів місцева влада запрошувала допомогти зі святами. Але коло учасників такої роботи звужене. Усе вирішується через депутатів, які іноді телефонують ветеранам, організовують обхід домогосподарств, з'ясовують потреби ветеранів. Хоча не усі депутати так працюють.
Ветерани висловлювали повагу до Л. Прокопечко через її уважне ставлення до цих людей. Особистий прийом проводиться у будь-який час – за потреби, організовуються виїзди старост у села старостинського округу.
Представники місцевої влади також цікавляться, радяться, приходять до людей. "Хоча раніше було краще: проводились "вогники", зустрічі. Ковід завадив, війна…".
Влада користується професійним досвідом ветеранів, зверталась до них по допомогу у сфері благоустрою, разом відвідували ветеранів на свята. Іноді запрошують, столи накривають для ветеранів. Буває – збирають людей, питають в них про проблеми, як їх вирішити, які побажання. Причому збирають не тільки депутати.
Керівники старостату підтверджують, що вони намагаються тісно співпрацювати із людьми старшого віку, які зазвичай хочуть уваги. Буває, що цікавляться їхньою думкою, але нечасто. Правда, привозять ветеранам гуманітарку, разом зі старостою поздоровляють ветеранів зі святами та ювілеями.
Місцева влада цікавиться думкою людей старшого віку, як і думкою людей інших вікових категорій. Зокрема, через Центр надання соціальних послуг, працівники якого безпосередньо спілкуються із одинокими мешканцями поважного віку, залучають їх до прибирання навкруги своїх садиб.
Опитані назвали конкретного представника влади, який цікавиться думкою ветеранів. Це Юрій Чорній – йому завжди цікаво дізнатись думку старших мешканців. Решта представників команди не такі зацікавлені, іноді дивляться зверхнє. Хоча в старостинських округах думка старших враховується.
Дехто сприймає діяльність голів ветеранських організацій М. Гавриленка та М. Вторенка як зацікавленість керівництва громади долею ветеранів. Але більшість пенсіонерів, на думку опитаних, надані самі собі, кожен живе у своїй "оболонці".
Одна з причин – людям старшого віку не вистачає інформації. Через це багато з них "втратили відповідальність, розслабились".
Опитані підтвердили факти відвідування ветеранів керівництвом громади, а ось щодо інтересу до їхньої думки – таких прикладів мало. Дехто з депутатів мало цікавиться ветеранами – їх люди старшого віку майже не бачать.
Особливо критично налаштовані стверджують, що фактично місцева влада думкою ветеранів не цікавиться – все сама по собі вирішує, ставлячи мешканців перед фактом. А люди побурчали – і не пішли скаржитись. Та й з листами до влади ніколи не звертались.
Щодо джерел інформації, звідки люди старшого віку зазвичай дізнаються новини про життя громади, відповіді були різними.
Через низьку пенсію деякі опитані визнають, що не можуть придбати смартфон. Адже грошей ні на що не вистачає, хоча усе життя вони добросовісно працювали, а зараз потребують сторонньої допомоги.
Частина опитаних отримає інформацію традиційним способом – через спілкування на ринку, зі старостою та працівниками культури, під час особистих стосунків з людьми і по телефону. Хоча зараз, на думку ветеранів, людей обізнаних мало.
Дізнаються інформацію також через "гарячі лінії", дошки об'яв, у клубі, в раді та у старостаті – в місцях для отримання інформації. Хоча дошки оголошень є не на усіх територіях мікрорайонів громади. Але у селі усі один одного знають: депутати, старости, школи – спілкуються через "бабське радіо".
Дехто отримує інформацію через родичів: "часто приносить новини чоловік, який працює на швидкій", "у дочки, яка працює в Пенсійному фонді і має смартфон", "син працює депутатом селищної ради", і через нього батьки отримують найсвіжішу інформацію. Плюс розмови з сусідами – по телефону.
Чимало ветеранів спілкується зі співмешканцями через чати у вайбері та телеграмі. Дехто активно користується фейсбуком громади, сайтом громади, рідше – телебаченням. Газети у громаді немає, була радіоточка – зараз немає.
"Правда, якщо раніше на сесію запрошували усіх – і старост, і підприємців, то тепер сесії зазвичай проводять у вузькому колі – навіть старост не запрошують". "Ветеранам немає, де спілкуватись".
Як професійний та життєвий досвід людей поважного віку можна використати у житті громади? Відповідаючи на це запитання респонденти зазначили, що думки ветеранів вивчаються через письмові звернення від них. Керівництво громади розбирається у скаргах, потім проводить "розбір польотів" – по понеділках на апаратних. Усні скарги керівництво громади теж уважно вислуховує.
Було висловлена думка: "аби з ними рахувались та їх залучали, люди старшого віку мають хотіти практично допомогти громаді – адже, одних розмов недостатньо".
Опитані вважають, що професійний досвід старших іноді може бути дуже корисним: чи то організація ОСББ, чи бухгалтерська робота. Ті, хто раніше був керівником, можуть поділитися своїм досвідом. Але, на жаль, такого місця, зокрема клубу, поки що немає. Вони пропонують активніше вирішувати організаційні питання, частіше збиратися, і не тільки на свята. Потрібні групи фізичної культури для ветеранів – адже є бажаючі.
Є активні пенсіонери, які допомагають армії, у тому числі своїми справами і грішми. Дехто приносить речі для воєнних, переселенців. А є і байдужі.
"Активних людей мало, а відповідальних – ще менше. Що з тих людей візьмеш – одні болячки. Такого ентузіазму, як колись, вже немає".
Деякі ветерани вважають, що старших мешканців громади сьогодні майже ніхто не слухає: "На жаль, поки що досвід людей старшого віку мало використовується для вирішення життєвих проблем громади".
Одна пенсіонерка згадує, що коли була бібліотека і був запит, вона писала статті. Інша респондентка згадала, як її мати дуже гарно вишивала – навіть після важкої роботи.
Ветерани сподіваються, що після війни Л. Прокопечко займеться тим, як покращити справи у цій сфері.
"Досвід людей старшого віку потрібен! Якби запитали – ми би відповіли, які проблеми сьогодні треба вирішувати. З нами ніхто не радиться. Наша думка нікому не потрібна – пішли у прірву. Немає того, щоб надихало на подальше життя".
Опитані вважають, що треба запрошувати ветеранів на чаювання. Проводити анкетування. Треба прислухатись до старших. Вони підкажуть, як краще хліб пекти, як за городом приглядати. Пенсіонери можуть порадити, як окультурить територію, покращити благоустрій, прибрати стару будівлю. Необхідна взаємодопомога, душевна підтримка один одного, спілкування. Є пенсіонери, які гарно вишивають, малюють картини, пишуть вірші.
Для того, аби професійний та життєвий досвід людей поважного віку можна було використати у відносинах із молоддю, необхідна їх "професійна рентабельність" – так вважають деякі опитані. Необхідна фахова користь ветерана для молоді – тоді його досвід буде цінитися.
Одна з опитаних заявила, що розчарована в молоді – багато з них неправдиві, використовують нецензурну лексику. Інші ветерани підтримують цю позицію: для пенсіонерів молодь нічим не корисна, настанов не любить – сидить увесь час у комп'ютері, старшим не допомагає: "Не ясно, для чого молоді потрібні ветерани".
Так, життєвий досвід старших для молоді може бути корисним – вважають інші. Зокрема те, що було гарного, кращого, аніж зараз. Наприклад, відносини між людьми. При спілкуванні з молоддю треба розповідати, що раніше не усе було погано.
Опитані вважають, що зв'язок ветеранів із молоддю потрібен: "Адже вони того не знають, що ми знаємо. Хоча молодь зараз продвинута – усе знає і вміє, працює з комп'ютером".
Фізично активний ветеран наголошує, що в нього зв'язок з молоддю є: вони зустрічаються на стадіоні, разом ходять на тренажери, спілкуються, обговорюють події життя.
Одна респондентка розповіла, як її запрошували виступати у дитячий садок, у школу. За її словами, діти слухали, цікавились. Вона вважає, що ветерани мають співпрацювати із молоддю. І зауваження дітям також треба робити, якщо вони поводяться негідно.
Ветерани з жалем згадують, як раніше усі вітались зі старшими… "Сьогодні молоді люди матюкаються – страшне. Вчителі – тільки своє надають, решта їх не цікавить, як школярі поводяться. Ніякої ініціативи молодь не проявляє".
Ветерани не задоволені тим, що зараз будинку культури немає, дозвілля немає. Був колись спільний хор ветеранів з молоддю.
Кулінарний досвід може молоді згодиться (бабусина кухня). "Але ж молодь сидить в смартфоні – її, як пекти пиріжки, не цікавить. Молодь сьогодні – сама по собі".
Дехто з опитаних вважає, що старше покоління зациклене на минулому (була робота, працювали підприємства). Молодь більш прогресивна, хоче щось більше, ніж старші, хоча деякий досвід варто було би в них запозичити.
На жаль, поки що досвід людей старшого віку мало використовується для молоді. Між поколіннями та й між людьми бракує довіри.
"Люди зациклилися на своїх проблемах. Молодь не розуміє старших. Батьки – огризаються, коли робиш зауваження. Ми зробимо – молодь приходить і ламає. Вважаю, що після 21 години діти не повинні тинятися по селу, тим паче пити, курити".
Більшість опитаних людей поважного віку висловили готовність особисто брати участь у вирішенні місцевих питань, зокрема питань, що стосуються ветеранів. Вони готові слухати, рекомендувати, причому робити це із задоволенням. Одна із опитаних заявила про мотив такої діяльності: "адже від неробства мозки усихають".
Опитані вважають, що у сфері взаємовідносин поколінь варто було би багато чого запозичити з минулого – для сучасності і для майбутнього.
Дехто висловив свою готовність особисто брати участь у вирішенні місцевих питань за умови, якщо буде бачити у цьому сенс.
Одна з опитаних висловила свою особисту готовність, але у той же час вважає, що більшість людей старшого віку нічого не хочуть – "стомилися". Хоча бажання може виникнути у разі звернення до цих людей з цікавими пропозиціями.
Частина опитаних вже бере участь у художній самодіяльності, зокрема, у селі Трояндовому, старші люди беруть участь у загальних заходах, є ветеранська організація, яка організовує зустрічі.
А для декого додаткова громадська робота може завадити їхній участі у заходах з художньої самодіяльності, репетиціях "Золотої осені", та ще й роботі, на якій зараз працює ветеран.
Старости, зокрема ті, що належать до старшої вікової категорії, через свій службовий статус беруть безпосередню участь у вирішенні проблем мешканців своїх старостинських округів.
"Добре було б…, але дивлячись, з ким працювати". Хоча ветерани вважають, що сьогодні безоплатно ніхто займатися такою роботою не хоче. "Я би із задоволенням, але вже немає сил, слабке здоров'я. Хоча я оптимістка по життю…".
"Я як піонерка – завжди готова! Люди старшого віку залишаються у своїх громадах. Прагнемо до самостійності, але втратили традиції зустрічатися, приїздити один до одного в гості. Були гуртки, сільська рада допомагала, а зараз за власні кошти доводиться покупати кольоровий папір, фарби, пластилін".
Переважна більшість опитаних впевнені у доцільності створення Ради старійшин як дорадчого органу у громаді. Такий орган, на їх думку, має сприяти захисту прав, задоволенню потреб та інтересів мешканців громади поважного віку.
Більшість вважає, що такий орган потрібен і може бути корисним. Дехто навіть вважає створення такої Ради "дуже гарною ідеєю" – адже зараз немає, кому цікавитися людьми поважного віку. Хтось бачить цю Раду як клуб для ветеранів.
"Така Рада потрібна обов'язково! Про неї мають знати в селі, в районі. І в цьому питанні ми довіряємо Л. Прокопечко". Але перспектива створення і діяльності такої Ради залежить від самих пенсіонерів. "Якщо хтось не хоче – не затягнеш. Цікаві тематичні вечори, День ветерана. Така Рада не завадила би, якщо її створити".
Ветерани вважають, що успіх діяльності Ради старійшин залежатиме від того, хто її очолить. "Необхідно обрати гідного голову, який би надихав, стимулював до праці". Навіть були надані персональні рекомендації щодо того, хто має очолити Раду.
Аби Рада належно запрацювала, пропонується зібратись і обговорити, щоб кожен зрозумів, "що ми з цього будемо мати". "Спробуємо, можливо, потягнемо…". Було висловлено побажання підготувати і обговорити проєкт Положення про цю Раду.
Разом із тим, дехто висловив сумніви, що ветерани захотять працювати у складі такої Ради, оскільки не бачать лідера. "Адже більшість розчаровані. Тут потрібен талант".
Декілька опитаних висловили особисту готовність брати участь у роботі такої Ради. Нагадали, що крім заходів для ветеранів, варто запрошувати дітей. Адже старше поколінні треба залучати до виховання молоді.
"Така Рада потрібна! Зараз допомагає Валерій Сергійович Кондратюк – директор і власник господарства "Курисово-інвест". Варто створити фонд для забезпечення роботи з людьми старшого віку. Треба більше уваги приділяти людям старшого віку, щоб не мучилися тільки новинами про війну. Треба організувати поїздки ветеранів в інші громади і навіть за кордон…".
Щодо нових знань і навичок, які люди поважного віку хотіли би отримати, думки опитаних розділились.
Звісно, вважають одні, нові знання потрібні. Адже знань багато не буває. Вчитись ніколи не пізно. Варто почути від інших добру пораду. Але треба зрозуміти засоби використання цих знань. "Начебто, усього вистачає… Але хотілося би більше".
Інші вважають, що їм, начебто, вже пізно вчитися у цьому поважному віці. Вони висловлюють жаль, що люди поважного віку більше зосереджені на проблемах своїх домогосподарств і не відчувають потреби в отриманні будь-яких нових знань.
Ветерани визнають, що для отримання нових знань важливо опанувати комп'ютер. Але ж у більшості його немає. А декому не вистачає часу – працюють у господарстві, займаються художньою самодіяльністю, намагаються зберегти свій бізнес в умовах війни та економічних потрясінь. "Як навчитись виживати за цих умов?".
Багато хто з опитаних називали конкретні сфери життя, з якими вони мріють познайомитись ближче. Хтось любить читати, цікавиться віршами про те, як цінувати життя, материнство. "Чим більше відкриваєш в собі цікаве, тим більше цікавого бачиш в людях. З життям приходить мудрість, з'являються нові шанси. Не можна закривати за собою завісу. Приходить натхнення, і це дозволяє бути щасливою".
"Дуже люблю подорожувати. Хотіла би поїхати по цікавих місцях, адже ніде майже не бувала". "Цікаво було би дізнатись про історію нашої країни без прикрас, про реальні події Великої вітчизняної війни". Треба, аби люди цікавились, як воно усе було на практиці. "Цікаво дізнатись про сімейні традиції". "Варто дізнатись, як організувати фонд роботи з ветеранами, обмінюватись досвідом, наприклад, з Калинівкою".
А дехто навіть запропонував свої послуги з навчання інших: "Можу викладати слюсарну справу, роботу по дереву, зварювання".
Висновки
Знання опитаних людей переважно старшого віку про такі інструменти місцевої демократії, як громадські обговорення, загальні збори, громадська експертиза, електронні петиції, будинкові, вуличні, квартальні, сільські комітети істотно різняться – залежно від того, бере та або інша людина безпосередню участь у громадському житті, чи ні.
У суспільно неактивних мешканців знання про такі форми виявились доволі мізерними: у практичному житті вони стикалися у кращому випадку з громадськими обговореннями та сходами мешканців під час їх зустрічей з керівництвом громади та з депутатами. Навіть більшість з тих, хто знає про згадані форми громадської участі, ніколи не брали в них участі, оскільки в Доброславській громаді, на їх думку, інструменти місцевої демократії практично не використовуються. Не створені тут і ОСНи.
Депутати же і старости – навпаки згадують зустрічі із виборцями і сходи, що проводяться у старостинських округах, де обговорюються питання розвитку громади, а також пропозиції до проєктів бюджету громади з визначенням пріоритетів.
Зрозуміло, що не усі змогли навести конкретні приклади застосування форм громадської участі, хоча депутати виявились більш обізнаними у цьому питанні. Вони називають, зокрема, засідання депутатських комісій, на які іноді запрошувались представники громади, а також зустрічі громадських діячів з мешканцями.
Громадські обговорення проводились при підготовці до об'єднання громад, при перейменуванні села Кірове у Трояндове, при перейменуванні вулиць і при вирішенні питання розташування стовпів для освітлення села. Старости збирали актив – порадитись.
Депутати вважають, що серед тих, хто публічно багато критикує, мало тих, хто може надати практично корисні пропозиції і тим паче узяти участь в їх реалізації.
На практиці використання згаданих форм громадської участі часто гальмується, з одного боку, через недооцінку керівництвом громади значущості таких комунікацій, з іншого – неготовністю та небажанням, лінню людей брати участь у таких формах місцевої демократії і низьким рівнем знань цих людей щодо реалізації цих пропозицій.
Крім того, заважають елементарні фінансові і технічні проблеми: нестача грошей на придбання засобів комунікацій (смартфонів), погані дороги і відповідно утруднена комунікація навіть в межах громади. А ще й нестача часу – адже люди намагаються виживати в нинішніх непростих умовах, займаючись власним господарством.
Респонденти вважають, що попит на різні форми громадської участі під час війни, в умовах воєнного стану істотно зростає. Найважливішою формую називають волонтерство, яке допомагає і фронту, і переселенцям, і яке слід всіляко підтримувати.
Опитані наголошують, що для більшої ефективності громадської самодіяльності треба активніше інформувати людей, укріплювати взаємну довіру між ними. Треба зустрічатись з людьми, радитись по важливих питаннях – у тому числі, для підняття їх духу. Треба проявляти максимум любові, душі, віри в перемогу, підтримувати ЗСУ.
Щодо позитивних змін у житті громади, які відбулись останнім часом, опитані у своїх відповідях виявились більш одностайними: протягом останніх років, після обрання головою громади Л. Прокопечко життя у громаді кардинально поліпшилося. І справа не тільки у покращенні благоустрою і творчому оформленні життєвого простору. Змінилися самі люди, які більш відповідально ставляться до рідної громади, пишаються нею. А під час війни майже уся громада стала на захист Батьківщини: не ділять, що хто має зробити.
Серед проблем, які, на думку опитаних, слід вирішувати у громаді в першу чергу, називаються такі: населені пункти, що входять до складу громади, роз'єднані, їх мешканці ще не стали частиною єдиної спільноти; залишаються проблеми з каналізуванням та водовідведенням; діти увесь час "сидять" у своїх смартфонах, неповажні до старших; відсутні умови для зайнятості молоді, яка має аби шукати її за межами громади, або займається пияцтвом і поводиться неналежно; нестача уваги до людей старшого віку; багато людей, особливо старшого віку розлінилися, "виключились" із життя; мало місць для зустрічей і творчого дозвілля; потрібні сільські комітети самоорганізації населення, дієві батьківські комітети.
Частина респондентів позитивно відповіла на запитання, чи цікавиться місцева влада думкою осіб поважного віку. Особливо це стосується голови Л. Прокопечко та її "команди". Хоча коло тих, з ким спілкується місцева влада, звужене. Частина депутатів регулярно спілкується зі своїми виборцями, решта же до цих обов'язків відноситься формально. Опитані визнають, що людям старшого віку не вистачає інформації.
Влада періодично звертається до життєвого і професійного досвіду ветеранів – збирає їх, питає про існуючі проблеми та шляхи їх вирішення. Адже люди старшого віку зазвичай хочуть уваги. Хоча це буває нечасто. Більше уваги до ветеранів проявляє Центр надання соціальних послуг, працівники якого безпосередньо спілкуються із одинокими мешканцями поважного віку, залучають їх до посильної праці.
Люди старшого віку зазвичай дізнаються новини про життя громади традиційними засобами: через спілкування в магазинах на ринку, під час особистих стосунків з сусідами, від старост, по телефону.
Хоча деякі ветерани опанували смартфони, персональні комп'ютери і користуються соціальними мережами, через низьку матеріальну забезпеченість і невміння користуватись сучасними засобами комунікацій більшість осіб поважного віку майже виключені з інформаційного обміну.
Використання професійного та життєвого досвіду людей поважного віку у житті громади залежить від них самих. Адже є активні пенсіонери, хто зараз волонтерить, допомагаючи армії, і дбає про те, чим допомогти громаді. А є і байдужі.
Професійний досвід старших іноді може бути дуже корисним, і дехто готовий поділитись ним. Але умов для цього замало: будинку культури немає, частіше збиратися не виходить. Більшість опитаних вважає, що їхня думка нікому не потрібна. Ветерани сподіваються, що після війни влада займеться тим, як покращити справи у цій сфері.
Аби професійний та життєвий досвід людей поважного віку можна було використати у відносинах із молоддю, цей досвід має бути цінним для неї. Але поки що за деякими винятками, не ясно, для чого молоді потрібні ветерани.
З іншого боку, ветерани часто розчарована в молоді через те, що молоді люди іноді неправдиві, використовують нецензурну лексику, не люблять настанов старших і їм не допомагають. Тобто, очевидна криза відносин різних поколінь – між поколіннями та й між людьми бракує довіри.
Більшість опитаних людей поважного віку висловили готовність особисто брати участь у вирішенні місцевих питань, зокрема питань, що стосуються ветеранів. Вони готові слухати, рекомендувати, причому робити це із задоволенням.
Ветерани вважають, що у сфері взаємовідносин поколінь варто було би багато чого корисного запозичити з минулого – для сучасності і для майбутнього. На жаль, втрачені традиції зустрічатися, приїздити один до одного в гості. Сільська рада мало допомагає у роботі гуртків для людей старшого віку.
Переважна більшість опитаних впевнені у доцільності створення Ради старійшин як дорадчого органу у громаді. Такий орган, на їх думку, має сприяти захисту прав, задоволенню потреб та інтересів мешканців громади поважного віку.
Ветерани вважають, що успіх діяльності Ради старійшин залежатиме від того, хто її очолить: це має бути людина із талантом, яка надихає інших і стимулює до праці.
Щодо нових знань і навичок, які люди поважного віку хотіли би отримати, можна зробити висновок, що отримати ці знання прагнуть саме суспільно активні ветерани. Їх цікавить інформатизація, подорожування, історія нашої країни, поезія, обмін досвідом.
Інші вважають, що вже пізно чомусь вчитися у такому віці. Ці люди переважно зосереджені на проблемах своїх домогосподарств і не відчувають потреби в отриманні будь-яких нових знань.
Але загальний висновок є доволі оптимістичним: з життям приходить мудрість і з'являються нові шанси, приходить натхнення, і це дозволяє бути щасливими.
Рекомендації
Проведене опитування людей поважного віку і тих, хто з ними безпосередньо працює, дозволяє рекомендувати низку заходів з покращення роботи у громаді з цією категорією жителів.
1. Для того, аби люди поважного віку були (і відчували себе) не "баластом, а ресурсом розвитку громади", місцева політика по відношенню до них має вибудовуватись відповідним чином: сприяння активному довголіттю ветеранів має стати одним із пріоритетів і щоденною практикою сталого розвитку громади.
2. Робота з молоддю має сприяти розвитку партнерських відносин між різними поколіннями мешканців громади. Діяльність дошкільнят, школярів, молоді післяшкільного віку треба орієнтувати на повагу та співпрацю з представниками старшого покоління. А у ветеранів пробуджувати і підтримувати інтерес до роботи з молоддю.
3. Створювана Рада старійшин має стати акумулятором ініціатив по відношенню до ветеранів і своєрідним "фільтром" для тих управлінських рішень керівництва громади і соціально орієнтованого бізнесу, які зачіпають інтереси людей старшого віку.
4. Варто розглянути можливість розробки, прийняття і реалізації у громаді цільової Програми сприяння активному довголіттю людей старшого віку з девізом: "Зробимо осінь життя золотою!".
5. Слід налагоджувати співробітництво з іншими територіальними громадами Одеського району, Одеської та інших областей України у сфері роботи з людьми старшого віку, обмінюватись досвідом, комунікаціями, аби заслужено вийти на лідируючі позиції і стати черговим зразком у цій важливій сфері.
А. Крупник, директор Одеського інституту соціальних технологій
067-483-53-80
Джерело
Матеріал підготовлено в рамках проєкту «Доброславська територіальна громада – єдина заможна родина», який реалізувала ГО «Одеський інститут соціальних технологій» за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety. Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу.
Немає коментарів:
Дописати коментар